Baby travel. Подорожі з дітьми, або Як не стати куркою - Ірена Ігорівна Карпа
Якщо вам трапиться таксист-сикх, у тюрбані і з бородою, а діти достатньо притомні, щоб побачити в цьому якусь незвичність, розказуйте, що це добрий чарівник чи ще щось, ну або правду – що сикхізм грубо можна вважати сумішшю індуїзму й мусульманства, вам щодо інтересів ваших дітей видніше. Мої не бачать геть нічого дивного ні у відмінному кольорі шкіри, ні в іншій мові, ні в одязі – чим молодша дитина, тим нормальнішим видається для неї цей світ з усіма його дивовижами. Точка збірки, даруйте Капітана Очевидність, у малюків іще не зацементована, як у дорослих.
Так десь о пів на четверту ранку ми припхались до Варкали – містечка з червоними кручами, білим і чорним піском, теплим і спокійним океаном, чистими пляжами й міжнародною кухнею. Принаймні так обіцяв Інтернет.
Тут ми навмання, зате впевнено, почали селитися в готель, що його назву десь почула моя сестра, місяць тому проїжджаючи через цей самий штат. В результаті навіть збили ціну з 20-ти доларів за кімнату до 14-ти. І садок там, і гамачки, і гойдалка на балконі, і ящірки на стінах цвірінькають…
Ех. Як порєдна тета-квочка, я взагалі-то планувала сидіти з дітками на одному місці, максимум виїхати на годинну дистанцію глянути яких-небудь слоників чи кольорових пташечок. Але карма річ хитра – завжди бере своє. Тож, окрім маршруту Святого Матрацника «Варкала! Варкала. Варкала…», у нас вийшов наступний тріп: Варкала – Карунагаппаллі – Аллеппі – Муннар – Форт-Кочі – Варкала. Ну й доїзди до аеропорту в Трівандрумі, котрий ми, поки не вивчили його поважну офіційну назву Тіруванантапурам, називали по-гопницьки: «Трівадном».
Ц.
Ціни (але далі трохи про Індію)
Лексикон дитини двох із половиною років має для нас купу таємниць, які не кожному спеціалісту з мертвих мов під силу будуть. Ну гаразд, Кая у відповідному віці говорить цілком притомними реченнями, але в Кори був саме той випадок. І вчити її мову мені довелося в Індії, та ще й у доволі критичній ситуації. Коли дитятко відмовлялося їсти будь-що з запропонованого, ультимативно вимагаючи одне – сіпки. І біда його розбере, хто вони такі, ті сіпки, і де їх вирощують, і по чім продають. А Кора ж вимагає, і Кая їй допомагає, і репетують удвох так, що квіти з дерев осипаються: «Сіпки! Сіпки-и-и-и!!!» Аж поки зовсім випадково на дні валізи хтось із них не знайшов шматочок хлібця-удальця й переможно не заявив: «Сіпки!» То, виявляється, був простий собі «хлібчик», що після «сіпок» став «сіпчиком», так само, як «хлопчик» став «сьопчиком», а не скандальним «хуйопчиком», з яким ні в гості, ні в дитсадок не ткнешся.
«Вакіка» це велика, «ньокі» – макарони, «міні» – місяць, «куку» – кулька, «манаманіс» – їсти. І тільки одне слово, ба навіть засаднича фраза, після Індії в обох почала виходити без жодного дефекту: «Хау мач?»
Ця фраза, якщо ви раптом не в курсі, у країнах Азії злетить з ваших вуст значно частіше, ніж навіть «хелоу». І навіть не того, що вам усі все намагаються напарити (а побачивши дітей, ще й обов’язково, не вдаючись до зайвих хитрощів маркетингу, запхають їм до рук свій браслетик, барабан, чесалку для голови й терпляче чекатимуть, поки ваше чадо силою крику відкриє ваш гаманець), а того, що тут геть за все слід торгуватися. Від ціни за готель до ціну на креветки з вечірньої розкладки ресторану. Третину, як правило, упускають без проблем, а частіше ще й більше.
Так, заваливши ще до світанку в наш Palm Ayurvedic Beach Resort (о, я таки згадала назву), ми спершу вжахнулися: 1800 за двомісний номер із кондиціонером! Це ж нереальних 35 доларів за добу! А ми ж наслухалися про те, що люди живуть по 500–600 рупій, що еквівалентно приємним десяти доларам. Тут же я згадала, що з кондиціонером жити – то безперервно застуджуватися (і досвід Індонезії підказав, і українська національна шпаровитість). Без кондиціонера у них був за тисячу. Ну, теж неприємно, але куди вже не йшло.
– Якщо ми лишимось на довше, ви ж іще щось скинете?…
– Так.
– Ну то поговоримо вже вдень.
В результаті нам вдалося їх дотиснути до 14-ти баків, хоча за кожен зелений вони боролися, як біблійські воїни. Тактика, котру ми застосовували, – класичний «добрий і злий поліцейський», де Настя наїздить і скандалить, а я всіх заспокоюю і кажу в кінці: «Ну, то ж по чотирнадцять, так? Бо ця жінка страшна, коли злиться, я вас розумію… Заспокойтеся, все вже минуло. Дякую, що ви такі люб’язні до наших дітей». Якось так.
Плюс іще ми в них взяли по курсу масажів. На масажах, як потім збагнули, нас нагріли – можна було знайти дешевше, ніж ті ж двадцять з копійками доларів за годину. Але в порівнянні з Києвом це просто ласка Божа. Та ще й з оліями і з травами, напханими у тугий мішечок, що ним тебе і будуть масажувати. Керала – це взагалі штат помішаних на здоров’ї. Тут купа жіночок різного віку проходить панчакарму – серію масажів і очисток, що деколи триває аж 41 день. Ну і в кожній хаті живе чи лікар-гомеопат, чи масажист, чи спеціаліст зі зв’язків із безтілесною громадськістю, чи просто викладач йоги.
Масаж матері двох дітей робити конче треба, це факт. Але як на нього вирватися, коли нема поряд ні тата, ні няні – оце вже завдання для героя. Мною було вирішено бігти на цей релаксаційно-оздоровчий процес під час дитячого обіднього сну. В ідеалі він мав би траплятися синхронно у двох, але… Ось вам дещо із моїх записок з цього приводу:
«Сьогодні був дивний бебіситерський досвід із Каєю. Я, так і не дочекавшись, аби двоє дітей заснуло, вкоськала одну Кору і взяла Каю з собою. Посадила на підлогу, дала айпад, залягла на масажний стіл під олійні руки аюрведичної майстрині. Кая спершу навіть співпрацювала – гралась на айпаді в Pocket Pond (таке кишенькове озерце, де плюскаються рибки і шумить осока), додаючи дзену в моє останнім часом не дуже задзенене життя.
Тривало це, правда, недовго. Кая почала верещати, я встала зі свого релаксаційного місця під сонцем і пішла їй міняти памперс. До нас зайшла інша масажистка, сказала: «Віддавайте мені дитину». Дитина навідріз відмовилася йти, масажистка винесла її на руках, і за кілька хвилин все затихло. От, думаю, дай вам Шива здоровля, добрі люди, винесли крикливого спойлера за межі території. Та